Корюківська трагедія - якою насправді була мета радянських партизан на території України.
Досьє

Корюківська трагедія - якою насправді була мета радянських партизан на території України.

Всі блоги
Олександр Квашук
журналіст

Новини УКРАЇНИ І СВІТУ

Найгарячіші новини за:

День Тиждень
Всі новини

23399

0


1 березня – перший день весни – час, коли все оживає, починає розквітати після лютих холодів, зими. Але в Українській історії цей день назавжди залишиться трагічним спогадом про винищення 6700 жителів с.Корюківка Чернігівської області в більшості своїй це були жінки, діти та літні люди.

 

 

Хронологія

Лютий 1943 рік, німецька окупація, в лісах поблизу с. Корюківка Чернігівської області перезимовують загони партизан. Селяни допомагають харчами, надають хворим прихисток.
26 лютого сім’ю керівника одного із загонів партизан Феодосія Ступака ув’язнюють німці.
27 лютого партизани вриваються в с.Корюківка, вбивають німців, але пізно, дружину командира загону повішено, його під час перестрілки вбивають, врятувати вдалось дочку Ф.Ступака.


1 березня в село приїжджають (за різними даними від 300 до 500 фашистів). Вони зганяють корюків’ян у центр села, тих хто пручається розстрілюють на місці, або ж спалюють живцем у їхніх домівках. Зігнаних селян розстрілюють (дивом вижило лише п’ять осіб). Тих, кому вдалось втекти в інші села находять та розстрілюють. За 1-2 березня було розстріляно щонайменше 6700 жителів с.Корюківка, спалено 1456 будинків. 9 березня німці повернулися в село, місцеві жителі, яким все ж вдалось сховатись від облав у лісі повернулись у село, там німці їх розстріляли.

 

 

 

 

То чому ж після визволення України від фашизму про цей факт радянська влада замовчувала, чому про Катинь знає увесь світ, а про Корюківщину, де загинуло у 45 рази більше людей чули одиниці?

 

 

Справа в тому, що Корюківщина повинна була поховати із собою страшну правду про мету та справжню діяльність партизанського руху (керованого із Москви) в Україні. На час масових розстрілів у Корюківщині партизан, очолюваних офіцером НКВС СРСР Олексієм Федоровим, що квартирувались поблизу було щонайменше у ДЕСЯТЕРО більше аніж німців. За архівними даними – близько 6-7тисяч воїнів. Побизу села не було ані ійськових дивізій, ані військових частин СС, в найближчі 50 км було не більше 500 німців. Підпільники усвідомлювали, що їхня операція 27 лютого неминуче приведе до каральної операції і замість того щоб сховати якомога більше селян у лісах не зробили нічого!

 

 

За поясненнями членів партизанських загонів їм не було вказівки не тільки вступати у відкритий бій, а навіть рятувати селян, які переховувались у лісі. Дійсно, в архівних повідомленнях немає жодних згадок про таку ціль партизан, як врятування місцевих жителів. Основні цілі – це диверсії, зрив заготівель продовольства, підрив транспортних сполучень. Кожен партизан знав, німці вели кампанію 1 вбитий німець = 100 розстріляних селян. Попри це після диверсій радянські партизани не тільки не приховували тіл німців, а й не попереджували місцевих жителів (які постачали партизанам інформацію та продовольства) про неминучу загибель та необхідність переховуватись від карателів.

 

 

 

Жоден партизанський загін, керований Радянським Союзом не переривав каральні операції німців проти місцевого населення, Москві було вигідне вчинення звірств німцями та підбурювання місцевого населення на абсолютно нерівну війну. Радянські диверсанти робили диверсії, які аж ніяк не виправдовували наслідків, які неминуче наставали для місцевих жителів, які цих диверсантів переховували, лікували, постачали їх продовольством. Це ще один злочин проти українського народу, який  офіційна Москва так хоче приховати.

 

Згідно політики радянського союзу диверсії підпільників мали викликати каральні операції з боку німців. Це робилось для спонукання жителів окупованих територій на повстання та унеможливити співпрацю між окупантами та місцевим населенням. Прийом "випалена земля".

 

Невже війська, які покинули свій народ мали право здійснювати заходи, спрямовані на його винищення? 

 

 

Якщо порівняти вказані події із відношенням до українських вояків, які не забезпечувались амуніцією, зброєю, відправлялись на безглузді штурми, під час яких 80% особового складу гинуло, відправлялись на не розміновані території та згадати слова маршала Жукова перед форсуванням Дніпра на Лютизькому плацдармі: «Зачем вооружать этих хохлов? чем больше их в Днепре потопим – тем меньше в лагерях гноить» - спливає реальна картина відношення СРСР до українського народу. Радянській владі невигідно було мати сильну, боєздатну Україну, в якій ще до 33 року щорічно піднімалось 1-1.5 тис. малих бунтів, - через всеснущі вуха НКВС масові повстання були неможливі, тому вони відбувались локально, після звільнення від більшовиків кількох сіл – поспівала регулярна армія, яка розстрілювала заколотників.

 

Тому саме 2 Світова війна дала змогу Москві винищувати українців та виграти для себе час. Про це не напишуть російські історики, але про це не маємо права мовчати ми.

 

В підручниках СРСР ви не найдете згадок про передумови Корюківських розстрілів. Є лише згадки у щоденниках підпільних командирів про звитяжний подвих партизанів із знищення німецької застави в цьому селі 27 лютого без описання наслідків для жителів.

 

 

 

Корюківська трагедія – це не тільки звірства фашистів, а й цілеспрямована провокація та подальша бездіяльність партизанських загонів СРСР.

 

 

Нехай душі всіх загиблих від звірств Сталінського та Гітлерівського режимів спочивають з миром. Ми понесемо пам’ять про них крізь віки.

 

 

Олександр Квашук
журналіст

Читайте також!

Новини УКРАЇНИ І СВІТУ

Найгарячіші новини за:

День Тиждень
Всі новини

Коментарі (0)

Ввійдіть в систему , щоб мати можливість коментувати.

23399

0